Заходився зробити собi столик в дорогу.
Взяв битої плитки в епіцентрі за руп відро. Порізав і побив.

( ‣‣‣ )

Встиг хутко перед від’їздом задєлать ще одну грядочку. Тепер буду вірити і сподіватись що мульча збереже в коренях вологу. Десь я читав що чорнобривці від якихось хвороб захищають — так шо втикнув ще їх пару.

Тим часом помідори посаджені в шинах почувають себе найкраще.


Раціоналізую я це так:
а. Їх не їсть вовчок;
б. В прохолодні дні земля лишається теплою за рахунок акумуляції тепла покришкою;
ц. Тирса не дає землі твердіти і випускати вологу від вітру і сонця.

Половину рукомийника фарбує Аня, половину - я.

Їсти я тут став, признаюсь менше, але стільки, скільки потрібно. Правда інколи в облом готувати, і не стільки тому, що ліньки, а тому, що треба щось вигадувати. Але коли вже починаєш, то стає цікавіше набагато. Важко саме перейти межу, що блокує творчий прояв.

От захотілось з’їсти чогось смачненого і тривного, але в той самий час простого у приготуванні. Із сиру лишилась сироватка, а з неї я вчора зробив трохи рікоти. Я змішав сир у блендері з цукром і натуральною ванількою, сходив за полуницями, які вже потроху починають червоніти, змішав усе разом, і додав вершок перцевої м’яти з клумби.

Мені здається, що їжа може рости скрізь, не обов’язково на городі. От моя кішка Аліса теж напевне так вважає.

( клац → )

Ніколи не думав шо мене так буде запирати від того, як вилупляються рослинки. Є якась дитяча радість від цього, не знаю як сказати. Дивлюсь на надруковані слова, а воно не те...

Посадив біля майстерні стручкову спаржеву квасолю, знаєте, таку як продають заморожену.
От вона на сонці повитикалась з мого «боксика спецового».

( ще → )

Я вперше в житті свідомо саджав помідорну розсаду. Звичайно висадка пройшла не без підготовки. Спочатку треба було організувати доступ до компосту, прокласти живильні труби від насосу для крапельного поливу. Висока грядка і зручніша і естетичніша і має кращий дренаж, і компост туди більш зручно накладати. Очевидно, що всі навколо роблять це якось простіше, а от мені захотілось зробити це так( ... → )

Сьогодні почав ранок не з душу, а з річки. Це для мене не типова поведінка, звичайно, але полежати на кладці животом донизу, повтикати на карасів, погріти дупу на ранковому сонці — шо може бути кращим? — Може шось і може, але я не про це.



Кладку на річці і місток через заплаву по дорозі до річки ми з кількома сусідами організували досить просто. Тирити ліс було якось не з руки, свого матеріалу в нас не було, гроші теж не хотілось платити. Вирішили звернутись в лісництво за матеріалом на суспільно важливу справу. Лісництво у особі головного лісника Бориса Дмитровича не відмовило, але попросило виконати бюрократичну процедуру. Процедура тут вигладає ультра-складно:
( Далі→ )

В селі є час. І є продукти вищоï міри свіжості. Наприклад — щойно здоєне, непастеризоване, негомогенізоване, ненормалізоване свіже коров'яче молоко. Відтак я можу себе забезпечити найкращим сиром. Я люблю сир, і все, що з ним пов'язане. А особливо мене захопив процес сироваріння, з нальоту його осідлати мені не вдалось, довелось заглибитись у процес.

Не так давно в продажу з'явився Cottage cheese, або, як мені його зручніше називати "зернистий сир". Це цікавий продукт і за фактурою і за смаком, і, як виявилось, робити його в домашніх умовах відносно нескладно.

Купую дві банки молока у Олександра Миколайовича 30 гривень.


( Читати далі → )

Міський спосіб життя не передбачає наявності окремого господарського приміщення, а якщо конкретніше — майстерні. Необхідність такого приміщення для мене стала нагальною майже одразу. Майстерень я особливо ні в кого не бачив, тому проектувати свій простір в ній почав методом "наукового тику" з активним використанням створіння панів С. Бріна і Л. Пейджа.

Все що в мене було на ділянці, це от-така будівля.


В ній текла крівля, та й взагалі вона збиралась не сьогодні—завтра завалитись. Одразу будувати щось нове в мене не було ні сил, ні натхнення, ні досвіду. Та й розуміння яка мені потрібна майстерня теж не було. От я вирішив поки підрихтувати цю конструкцію.

Зробив тимчасові направляючі на крівлю з старих планок і прикріпив степлером якийсь просмолений чи провоскований тканий матеріал зі старих татових запасів. Це не крівля звичайно в повному розумінні цього слова, але зиму перезимувала і від води в цілому захищає.

Розбірка і наведення порядку в такому приміщенні більше схожа на археологічні розкопки, і коли знаходиш всілякі речі типу трофейних американських рожкових ключів або вручну зварених кастрюль із гарної товстої нержавійки, то твоя діяльність окуповується задоволенням від результату. Накопав і відчистив там всяких інструментів, які валялись по кутках. Провів тимчасову електрику з заземленням використавши шматки старого посрібленого військового кабелю (попередньо вимірявши його перетин, щоб витримував силу струму у 20А), який знайшов там-же. Склепав старі напіврозвалені шафи, пофарбував їх, щоб було веселіше. В старих трухлявих столах замінив деталі і дав їм ще трохи пожити.

Інструменти я розвісив на саморізи, вкрутивши їх на листи строго ДВП, яке валялось у дворі. Звичайно зі старими матеріалами треба повозитись трохи, перш ніж використати. Але ж вони є!



Тепер потроху прояснюється яка ж мені потрібна майстерня, якого розміру, що в ній має бути і як все має бути влаштовано. Це схоже на проектування на базі реальної моделі. Нічого не шкода зіпсувати і в той же час функції кожного предмету стають більш зрозумілими.

Тут, у селі, на сміття я почав звертати ще більше уваги ніж, коли жив під Києвом. Зараз я роблю так:
- Кухонні відходи на компост (про нього якраз мова в цьому пості)
- Папір спалюю в печі
- Cкло (лампочки, пляшки і т.п.) — складаю окремо у відерце
- Метал окремо
- Пластик окремо
Про це все трохи згодом.

Отже, компостна купа в мене була, але нею як виявилось зручно користуватися лише коли ти туди щось викидаєш, а не коли хочеш взяти звідти готових перероблених добрив. Таким чином я мусив зробити ще одне відділення.


В лівій частині готовий компост, у правій — той, що готується.


Для стовпчиків я найшов дубовий одвірок зі старої хати, який валявся в мене у дворі. Зішкріб з нього фарбу, вийняв гвіздки, трухлі планки, почистив, промастив нижню частину переробкою і зарив. У ями пішло все моє скло зібране за, напевне, півтора роки. Я його засипав в яму, розтрощив ломом і затрамбував. Таким чином вбито два зайці — викинуте сміття і міцно закопаний стовпчик.


Горбиль (неліквідні дошки) я виміняв у сусіда, який займається деревом на шматок твердого сиру, який сам зварив (про це теж згодом).


На низ, для того, щоб компостна купа «дихала», я використав старі європалети, попередньо їх прочистив і промаслив переробкою розведеною з розчинником (розчинник транспортує масло у волокно дерева).
Внутрішню сторону покрив якоюсь емаллю ПФ, яка валялась в сараї вже не знаю скільки років.


В сараї знайшов поїдену мишами плівку, прибив її степлером до палетів. Потім знайшов ніжку з розкладачки, нагрів її на туристичній горілці і проплавив перфорацію. Це заняття медитативне і розслабляюче :)



Ну і — made in Ukraine by Taras Braga :)

Я роблю експеримент. Як можна жити в українському селі в Полтавській області Ново-Санжарського району, без грошей супермаркетів і всякої іншої хуйні, яка неясно чи взагалі потрібна. Перше шо приходить в голову після півроку життя в селі, так це те що 95% всього шо в мене було нормальній живій здоровій людині не треба. Не скажу шо я зараз не трачу гроші і не їзжу в Полтаву таритись. Їзжу. В метро там, в епіцентр, на базар, но чим далі — тим менше, але про це пізніше.

За весь період найважче було навчитись нічого не робити. Я приїхав з міста, і зі страху набудував собі собі банно пральне-приміщення і зібрав каркас теплиці :) Тепер батарейки закінчились, я то покинув і я починаю потроху вчитись робити те, шо мені справді потрібно і подобається робити зараз і сьогодні.

Кстаті, коли той будиночок будував, поїхав в закинуте село, найшов там одну живу людину. А вона реально — баба яга, котів в неї тіки штук 10 по двору бігало і кажу:
— Слухайте, а тут кажуть старі хати є, в яких ніхто не живе, а на них черепиця є. Ви не знаєте, чи є в ти хатах якісь хазяї, чи може купити її в когось можна?
А вона:
— Та тут всі приїзжають і так все беруть. В мене там хата була за поворотом, друга зліва, так там точно можете взяти. Ну ми подякували, дали їй якогось гостинця, шо було в машині, і поїхали.

Переглянулись ми з Анею, і вирішили шо ми за адресою заїхали, вона якесь уособлення духів-хранителів місцевості.

А село таке, прикольне. Ціла вулиця хат, там садки заросші, і всі хати пусті. Напіврозібрані і розкрадені. Таке враження шо все село взяло, і виїхало і ті хати покинуло. Але відчуття в цілому якесь дивне. Не Прип’ять зовсім, а якось просто — взято, і покинуто.

От коротше кажучи ми (гламурний директор київськой фірми зі штатом 20 чоловік і елітний фотограф) одягнули перчатки, і полізли на горище тої хати, і набрали собі черепиці скіки захотіли. Ну прийшлось потягатись канєшна. Ну і посваритись трохи, не без того — раніше тіки наймана робоча сила, у тут своїм ніжним тілом і грузить все... А потім її кожну вручну помити, та ще й під дощем і на морозі, но зато результат!



Висажує типу, як же я буду робити крівлю, коли я її ніколи в житті не тільки не робив, а й не бачив як її роблять? Но нічо взяв собі помічника, сусіда, він мені кой-шо підказав, та й зробили за тиждень. А потім Аня мені черепицю подавала, а її вкладав. Ну правда після того як вклав, все зняв, і по новій переклав, бо було косо і криво. А тоді ще раз. Ну зато з третього разу — зарах.

Щойно спік паски в своїй дров’яній печі

Вже півтора року як я кинув міське життя, закрив контору, розпустив народ, продав BMW і поїхав жити в село в Полтавській області...

Не случайно христианская религия сама именовала себя именно христианской: кроме указания на её происхождение от Христа, в этом наименовании заключено было отражение того факта, что эта религия есть откровение Бога-Сына по преимуществу, то есть не столько религия Троицы, сколько именно Сына. Отсюда и эта чрезмерно туманная обобщённость, неясность, отсутствие полноты, а иногда и противоречивость в догматах, касающихся других ипостасей.

...

Бог-Отец и что Бог-Отец есть Бог Святой Дух, что это - два именования одного и того же - Первого - Лица Пресвятой Троицы.


— Даниил Андреев

P.S. Вартим уваги є той факт, що в КП-Лаврі акцент зроблений на Богоматері, а не на Христі.

Українською:
- Крижій − крестец
- Купик−копчик

Слово «Збіжжя» походить від «бог»

«Сорочин» від «сарацин»

«Волхви» в перекладі маги − вони ж зороастрійці

Зороастрійці в перекладі «вогнехвальці»

Українське слово «хата» це іранізм сарматського часу

«Рай» − древнєіранською багатство, щастя

«Парадіз» − іранське слово

- Infimo specias − найменша мовна одиниця
- За 200 років до Хмельницького у генуезців на вітрильному флоті українці набрались морської лексики. «Штивай под мураду» означає ставай під причал.
- Кияни вбили послів у відповідь на пропоозицію здатись під час штурму Батиєм Києва, тому і вигребли.
- Літопис временних літ написаний южноруським язиком.
- «Див» (не потребує кривавоï жертви) − бог
- В 10 столітті всі «у» стали «і» в слов'янських мовах.
- Український дискурс походить від іранського і тюркського.
- 2500 років в сумській і полтавській області украïнці сидять. (Визначено в.т.ч. за топонімами).
- Перською мовою партава (parthava) полтава це парфія.
- Похловецьке поле дало нам половців. Поляки це теж поляни в деякому сенсі.

© Всім привіт віт Тищенка Костянтина Миколайовича і музею мовознавства університету Шевченка.

Зачетно — чувствовать. Вдвойне зачетно — чувствуя мыслить. Втройне зачетно — чувствуя мыслить свободно. Вчетверне зачетно — чувствуя свободно мыслить любя. И квинтэссенцией этого есть — чувствуя свободно мыслить любя находясь в метапространстве.

... «Первоначально такая терапия приняла форму Фрейдистского психоанализа и занималась в основном сексуальными фантазиями. Это область, которая соответствует последнему и самому нижнему пространству Бардо, известному под названием Сидпа Бардо, где померший, оказавшийся не в состоянии извлечь пользу из наставлений Чикаи и Хониид Бардо, начинает превращаться в жертву сексуальных фантазий и влечется к зрелищам совокупляющихся пар. В конце концов он ловится чревом (утробой) и рождается вновь в земную жизнь.
Меж тем вполне понятно, почему Эдипов комплекс начинает работать. Если его карма предопределяет ему родиться мальчиком, он влюбляется в свою будущую вероятную мать, а от своего отца (тоже будущего) отвратится, как от ненавистного и отвратительного. И обратное, будущая дочь сильно будет привлечена к своему возможному отцу и отвратится от матери.
» ...

Природнім для людини з класичною освітою є світогляд діалектичного матеріалізму (протиставлення—аналіз—синтез). Але якщо піти далі, можна знайти стан свідомого об’єднаного сприйняття, Самадхі (свідоб’єдстан) який є гармонізацією внутрішнього і зовнішнього світів.


© Stephane Fugier

Samadhi (समाधि) has been described as a non-dualistic state of consciousness in which the consciousness of the experiencing subject becomes one with the experienced object, and in which the mind becomes still, one-pointed or concentrated though the person remains conscious. In Buddhism, it can also refer to an abiding in which mind becomes very still but does not merge with the object of attention, and is thus able to observe and gain insight into the changing flow of experience.